#Притча_про_Героів_Небесноі_Сотні
У серці Києва, на Майдан Незалежності, стояли люди.
Вони були різними — молоді й старші, мрійники й батьки, студенти й лікарі…
Та всіх їх об’єднувало одне — любов до України.
Коли холод стискав руки, вони гріли одне одного вірою.
Коли страх шепотів: «Відступи», — серце відповідало: «Стою».
Бо за їхніми спинами були діти.
Бо в їхніх очах жила свобода.
І настав день, коли небо відчинилося.
Душі найсміливіших піднялися вгору — легкі, як молитва матері.
Люди назвали їх Небесна Сотня.
Бо їх було понад сотню.
Бо вони стали небом для тих, хто залишився на землі.
Кажуть, відтоді над Україною світить більше зірок.
І коли нам важко — вони схиляються нижче.
Кажуть, що ті зорі шепочуть у вітрі:
«Не бійтеся. Ми з вами. Бережіть Україну. Любіть її. Будьте гідними свободи.»
І коли настає 20 лютого — День Героїв Небесної Сотні — у серцях знову палають свічки пам’яті.
Бо світло, яке вони запалили, вже ніколи не згасне.
Чи маємо в собі стільки ж мужності — жити по правді?
Немає коментарів:
Дописати коментар